10 кл

30.03   Переходимо працювати вGooglе Classroom інструкція у відео 

   https://classroom.google.com/c/NTcwMTUyMDYxMDNa/p/NTc2MjM0ODk3OTha/details


 https://www.ukrlib.com.ua/world/printitzip.php?tid=3663 - ТВІР "СИНІЙ ПТАХ" М. Метерлінк

19. 03   Систематизація матеріалу та закріплення знань

Стисла характеристика філософських концепцій останньої третини ХІХ століття, що лягли в основу світоглядних змін у свідомості європейців

   Вчитель схематично окреслює принципи «філософії життя», інтуїтивізму, психоаналізу (Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фройда), які стали основою європейського раннього модернізму й вплинули на перехід в літературному процесі від реалістичного мистецтва до модерну в цілому. Підґрунтям українського модернізму стала «філософія серця» Г. Сковороди, в Росії – філософія В. Соловйова.

   Модернізм (від фр. – новітній, сучасний) загальна нова сукупність напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст., які відрізняються антиреалістичною спрямованістю, максимально суб’єктивованим зображенням дійсності, духом експериментаторства, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження. (Див. Гузь О. Подорож у текст. Ч. І. – Кіровоград: Інформаційна мережа, 2005.- с. 78.)

   Основні етапи розвитку модернізму:

1)       ранній (остання третина ХІХ ст. – 10-ті роки ХХ ст.) – символізм, імпресіонізм, неоромантизм;

2)       зрілий (з 10-х років ХХ ст. до останньої третини ХХ ст..) – сюрреалізм, імажизм, експресіонізм, кубізм, герметизм, авангардизм, екзистенціалізм, поетизм, дадаїзм, неокласицизм, футуризм, акмеїзм (явище в російській поезії) і т.д

ІІІ. Французький символізм: основні етапи розвитку та ознаки (основні тези)

§  Пошук митцями шляхів оновлення літератури наприкінці ХІХ ст. з метою

прориву зі світу буденного у світ Краси і Гармонії, де панує вічна Істина. Курс на відтворення духовного буття та дослідження його законів.

§  Символізм як одна з провідних течій раннього модернізму. Роль символу як певного знаку, що опосередковано відображає сутність речей та їхніх властивостей, узагальнює ті чи інші погляди, вірування мрії, від найдавніших часів до епохи романтизму. Роль німецьких романтиків (І. Канта, Ф. Крейцера, Й. В. Гете, Ф. Шеллінга) у розробці концепції символу та теорії символізму. Відлуння німецької романтичної філософії символу у Франції: «Поезія є … низкою символів, які постали перед розумом, щоб він міг осягнути небачене». (Філософ Т. Жуффуа, «Лекції з естетики», 1822.)

§  Перехід від французької романтичної поезії до символізму. Творчість Ш. Бодлера як закономірний шлях переходу від внутрішньої логіки переживань поета-романтика до символізму. Пошуки сенсу буття у «Квітах Зла» - «зерно, з якого виросла символічна література». (Г. Косиков.)

   Етапи розвитку символізму у французькій поезії

І етап – 70-ті – друга половина 80-х років ХІХ ст. -  період становлення символізму (літературний салон для молодих поетів Стефана Малларме, стаття Ж. Мореаса «Літературний маніфест. Символізм» (1886), поетичні відкриття Поля Верлена, Стефана Малларме, Артюра Рембо);

ІІ етап – 80-90-ті роки ХІХ ст. (Найяскравіші твори Ф. Вьєле-Гріффена, Е. Верхарна, А. де Реньє, Е. Рейно, Ш. Моріса, С. Малларме, Г. Кана, М. Метерлінка);

ІІІ етап – кінець ХІХ – початок ХХ ст., спад і згасання символістського руху у Франції (хоча у цей час ще активно працювали як символісти А. Жід, П. Валері, П. Клодель, П. Фор, А. де Реньє, але вони вже шукали нових форм зображення дійсності, естетика символізму себе вичерпала)

Ознаки символізму (за О. Ніколенко)

§   Поет-божество, творець загадкового світу символів та алегорій;

§  Пріоритет творчої інтуїції, що розглядалася як містичне прозріння;

§  Протиставлення реальності світу духовному, світу вічних ідей та символів;

§  Прагнення наближатись до непізнаної Таїни, Вічності, Смислу всього сущого;

§  У центрі твору – художній символ (знак прихованих процесів, що відбуваються в людській душі, відображення нелегких пошуків Істини);

§  Краса – це Істина і форма Бога;

§  Сугестивність письма (натяки, навіювання смислів);

§  Складний метафоризм;

§  Метамова;

§  Музикальність;

§  Абстрактність образів;

§  Вишуканість, шляхетність лірики;

§  Намагання висловити невимовне.

   (Вважаємо за доцільне «Ознаки символізму» роздрукувати з розрахунку на кожного учня з метою економії часу на уроці та подальшого використання при вивченні російського й українського символізму в 11 класі).

   На першому етапі французький символізм був тісно пов'язаний з імпресіонізмом, що допомагало митцям створювати неповторну гаму тонів і напівтонів, відтінків і напіввідтінків. Науковець О. Ніколенко вважає, що «послаблення логічної єдності поетичного тексту заради посилення ритміко-інтонаційної єдності та емоційного впливу призводило до того, що вірші сприймалися читачами безпосередньо і цілісно, як музичні твори або твори живопису. Відтворення імпресіоністичних вражень і настроїв у поєднанні із символістським тяжінням до світу вічних ідей надавало поезії особливої піднесеності».

Риси імпресіонізму (за О. Ніколенко)

§  Головне – відчуття, враження, мінливі почуття особистості, миттєві стани душі;

§  Суб’єктивність зображення, підкреслений ліризм;

§  Різнобарв’я тропів, які створюють певний настрій, посилюють емоційність почуттів і вражень;

§  Фрагментарність описів (мить, епізод внутрішнього буття);

§  Гра кольорів і відтінків, світла й тіні;

§  Злиття звуків і кольорів, слів і звуків, слів і барв тощо;

§  Вишукана мелодика творів;

§  Витонченість поетичного письма.

   (Учні отримують для користування роздрукований варіант.)

   Примітка: Французький символізм мав великий вплив на розвиток українського символізму (М. Вороний, Олександр Олесь, О. Снісаренко, Д. Загул, Б. Лепкий, П. Тичина та ін.) Проте окрім західних філософій українські символісти спиралися на «філософію серця» Г. Сковороди й не відмовлялися від громадянської поезії. В російському символізмі вплив досвіду символістів Франції був слабшим, оскільки основним підґрунтям для його розвитку стала філософія М. Бердяєва та В. Соловйова.

IV. Дослідження визначальних рис творчості Поля Верлена

а) Перегляд відеопрезентації «Поль Верлен», складання «візитної картки» поета.

«Візитна картка» Поля Верлена

Поль Верлен (1844-1896) Франція    «Король поетів» ХІХ століття. «Пейзажі душі» в поезії. Один із фундаторів ранньомодерністських течій у поезії (символізму та імпресіонізму), пройшов від захоплення «парнасизмом» до новаторської системи віршування, побудованої на системі «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами. Пропагування й розробка декадентських мотивів і настроїв.

б) З’ясування принципових позицій художньої системи Поля Верлена (робота з підручником та іншими інформаційними джерелами, колективна побудова опорної схеми.

Лейтмотивні образи осені, сутінків, дощу, вітру як стани людської душі

   Примітка: Сугестія – (лат. suqqestio від  suqqero – навчаю, навіюю) – навіювання певного емоційного стану. (За Є. Волощук)

   Рефлексія (лат. reflexio – вигин, відображення) – емоційне осмислення автором у художньому творі власних переживань, роздуми над динамікою душевного стану. Цей різновид психологічного самоаналізу найбільшою мірою властивий ліриці та жанрам, близьким до неї (віршам у прозі, ліричній драмі), в яких розкривається найпотаємніший духовний світ людини. (За О. Ніколенко.)

V. Аналітико-інтерпретаційне осмислення вірша А. Верлена «Поетичне мистецтво»

 Ключові запитання і завдання:

-         Уважно прочитайте вірш «Поетичне мистецтво» мовчки.

-         Прочитайте вірш вголос построфно, вкладаючи в читання своє розуміння твору. Яким має бути темп і тембр читання?

-         Доведіть, що в основі побудови вірша лежить система протиставлень. Заповніть схему-опору «За» - «Проти», визначивши, що обстоюється, а що заперечується у творі.

-         В чому, по-вашому, полягає специфіка форми вірша? Від чийого імені він написаний? (Це своєрідний діалог-наказ, який проголошує митець-новатор вірогідно теж поетові, але який ще не визначив свого поетичного шляху.)

-         Визначте головні позиції принципу «музичності» поезії. Запишіть їх у зошити.

-         Як ви розумієте сутність «сп’янілого» співу? Чому  він на думку героя вірша «наймиліший»? Знайдіть аргументи в тексті.

-         Як реалізується формула поєднання «невиразного й точного»? Наскільки глибоко проблема розкривається підбором образів у третій строфі?

-         Доведіть, що «Поетичне мистецтво» Верлена декларує єднання різних видів мистецтв. Яке з них, на думку поета, є найважливішим для поезії?

-         На які літературні принципи спрямовані заперечення, що містяться у 5-7 строфах вірша? Для аргументів можете використати цитатник даного уроку.

-         Знайдіть і прокоментуйте художні деталі, в яких символічно узагальнюються вади поетичної творчості.

-         Яке з двох мистецтв, що протиставляються у творі, є з точки зору героя вірша живим, а яке мертвим? Спробуйте обґрунтувати внутрішню логіку думки Верлена. Як ви думаєте, чи легка доля поета, що декларує новації в мистецтві?

-         Визначте у рядках «Поетичного мистецтва» девіз усієї творчості Верлена. Які вислови дослідників-літературознавців підтверджують вашу думку?

-         Доведіть, що «техніки поетики» Верлена тісно пов’язані з живописними техніками імпресіоністів.

-         Чи згодні ви з верленівським розумінням принципів творення поезії? Якби ви були поетом співбесідником Верлена, чи стали б ви його послідовником? Наведіть аргументи.

-         Узагальність засади нового поетичного мистецтва, що стверджує Верлен у даному вірші. Доведіть, що він є скоріш новатором-практиком ніж новатором-теоретиком.

-         Прочитайте літературознавчі висновки А. Пуаза та Г. Кочура про «Поетичне мистецтво» Верлена. Наскільки ці вислови допомогли вам зрозуміти сутність поетичної реформи Верлена?

-         Доведіть, що творчість Верлена стоїть біля витоків французького символізму.

   Літературознавчі коментарі до вірша А. Верлена «Поетичне мистецтво»

§   «Вірш «Поетичне мистецтво» - це вимога наблизити поезію до музики. Поет воліє відтінок, нюанс, надаючи йому перевагу перед виразно означеним кольором. Верлен виступає проти легалізованої, раціоналістичної поезії, поезії, заснованої на «убивчому дотепі, жорсткому розумі, нечистому сміхові, на красномовстві, риториці». Поет радить не надто дбати про добір несхибних слів, не звірятись на риму, брати ритм невиразний, плинний, прагнути до поєднання неясного з точним. Останню строфу Верлен закінчує іронічним вигуком: «А решта все – література». Зневажливо взиваючи літературою все те, що, на його думку, книжне, штучне, позбавлене свободи й емоції, все, що протистоїть справжній поезії. Верлен не був теоретиком і до розумувань про поезію ставився неприхильно. Власне, і цей вірш – більш поетична практика, ніж обґрунтування цієї практики. Якщо дошукуватися послідовності в поглядах поета, не в усьому її можна знайти: проти рими, наприклад, Верлен іде походом у римованих рядках, білих віршів у нього  нема зовсім. Уникає він і верлібра, хоч підвалини класичної версифікації він усе-таки розхитав, і має рацію Ремі де Гурмон, зазначаючи, що Верлен «мимоволі спричинив появу верлібра».

                                                                                                     Г. Кочур

§    «Мистецтво поетичне» - це відвертий маніфест проти «Парнасу». Верлен звільняв поезію від тиранії «красивого» вірша і ставив на чільне місце ритм. Відтоді поезія вже не поставала між читачем і почуттями; вона сама стала виразом цього почуття – щирим і безпосереднім. Поезія не вмерла, вона була пом’якшена і одним словом, підкорена владі почуття, вона мала передавати його найтонші нюанси за допомогою пластики, гнучкості, податливості, інтимності, а не пишності й урочистості, яку так полюбляли «парнасці». Вони проводили свої ідеї під звуки фанфар. Ось у чому полягає глибока оригінальність верленівської реформи. Та все ж його поетичне мистецтво не вийшло за рамки лірики. Але, зрештою, лірика – це частина поезії. А Верлен був лише ліричним поетом… Він був не тільки новатором у ліричній поезії, але одночасно дав французькій літературі вірші, сповнені правдивого, зворушливого і глибокого почуття. Давно вже ніхто так не передавав каяття, покірність, любов… він передавав правдиво, із дивною свіжістю, окремі порухи душі, сповнені грації; він це зробив із чарівною незграбністю виразів, що є найвищим ефектом мистецтва…»

                                                                                               А. Пуаза